Докази в цивільному проважденні

Докази в цивільному проважденні, як об’єкт лінгвістичного аналізу (лексичний аспект)

Анотація

Докази в цивільному проважденні як об’єкт лінгвістичного аналізу: Докази в цивільному проважденні як об’єкт лінгвістичного аналізу (лексичний аспект): У статті аналізується лексика, яка входить до тематичної групи «земля, земельна ділянка», що має свою репрезентацію в цивільному законодавстві України та наявна в матеріалах цивільних справ, що випливають із земельних відносин. Розглядається
внутрішня семантика слів поданої групи в ретроспективі, простежуються зміни використання лексем зі спільною семантикою на різних етапах розвитку цивільного законодавства. Ключові слова: земельна ділянка, доказ, лексичне значення, судова практика, термінолексика.

Судова практика

вимагає розширення числа досліджень на матеріалі конкретних цивільних справ, пропонує деталізувати розгляд матеріалів справи, спираючись на дослідження лінгвістів. Питання семантичних особливостей юридичної лексики досліджують у своїх наукових пошуках І. Кочан, Н. Артикуца, М. Любченко, Н. Єльнікова, В. Василенко, С. Матвєєва та інші. Трансформації та оновлення набуває законодавство України.

Актуальність наукової статті

полягає в тому, що розгляд доказу як об’єкта лінгвістичного аналізу перебуває переважно поза увагою науковців, надаючи перевагу комплексному вивченню термінологічної юридичної лексики, хоча важливість для юридичної практики полягає саме в розборідеталей, особливо лексичного значення конкретних термінів та терміносполучень.
У ході доказування сторони мають надати для розгляду і дослідження різного роду документи, які вважають доказом, за необхідності – заслухати свідків тощо. «Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують
вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи» (ч.1 ст. 76 ЦПК України) [1]. Іноді до суду надходять такі документи із сімейних архівів, які мають стати предметом вивчення не тільки фахівців-юристів, а й лінгвістів, оскільки можуть містити унікальну для сьогодення лексику. У таких документах наявні загальновживані слова або термінологічна лексика, яка вийшла з широкого вжитку, а тому розуміння значення таких лексичних одиниць стає надзвичайно важливим як для самого доказування, так і для прийняття судом остаточного рішення по справі.

Особливе зацікавлення становить лексика, яка використовується у ході розгляду цивільних справ, що виникають та / або випливають із земельних відносин.

Що нам каже Земельний кодекс?

Так, ключовим терміносполученням, використовуваним у Земельному кодексі України (ЗКУ) [2], є земельна ділянка. ЗКУ в статті 79 подає таке визначення поняття – це «частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами» [2]. Вказане атрибутивне терміносполучення з внутрішньою семантикою основного об’єкта земельних відносин формує значне за кількістю термінологічне гніздо, що відображає численні класифікаційні характеристики земельних ділянок за розміром, розташуванням, типом власності, призначенням тощо: земельна ділянка для сінокосіння та випасання худоби, земельна ділянка для садівництва, земельна ділянка для городництва, земельна ділянка державної власності, земельна ділянка комунальної власності, земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва та ін.

Причому, для позначення земельних ділянок значної площі використовується лексема зе́млі. Терміносполучення зі словом-домінантою зе́млі також формує значне за обсягом термінологічне гніздо: зе́млі історико-культурного призначення, зе́млі лісогосподарського призначення, зе́млі водного фонду, зе́млі авіаційного транспорту, зе́млі електронних комунікацій, зе́млі оборони та ін.

Більш детально про використання лексем:

З терміном зе́млі корелюється ще один термін, наявний у ЗКУ, – території, який вказує на місце розташування об’єктів у межах земель. (Територія – «простір, на якому поширені певні явища, розташовані певні об’єкти») [3, с.599]. Таким чином, термін зе́млі позначає узагальнене поняття, а територія та земельна ділянка позначають конкретні об’єкти правовідносин. Окрім вказаних вище термінів на позначення землі як «частини суші ( на відміну від водного простору; ґрунту, верхнього шару земної кори) [3, с.203], Земельний кодекс України використовує також лексеми угіддя, рілля, сіножаті, пасовища, перелоги, пай (земельна частка) і подає їх офіційне тлумачення. Однак, сторони у цивільному провадженні можуть надавати в якості доказів документи, які демонстрували реалії в земельних відносинах до прийняття законів, які є чинними сьогодні. Лексика, вміщена в такого роду історичних документах, стає цікавою в юридичному контексті в плані вивчення земельних відносин у минулому і з’ясування важливих фактів, для лінгвістичного аналізу такі документи цінні наявною в них лексикою, яка використовувалась у побуті та документуванні відповідного етапу розвитку мови.

У своєму дослідженні ми аналізуємо матеріали цивільних справ № 199/2209/20 [4], № 199/2213/20 [5].

У переліку доданих у ході розгляду справи доказів містяться документи, що датуються

• 1933 р. [Умова про обмін хатами та левадами],
• 1941р. [Повідомлення № 348 по прибутковому податку і збору на потреби житлового та культурно-промислового будівництва],
• 1942 р. [Платіжне повідомлення по податку з будівель і земельній ренті за 1942 рік],
• 1947р. [Генеральний план],
• 1953 р. [Платіжне повідомлення],
• 1989 [Технічний
  паспорт]
• та інші, з 1933 року до періоду незалежності України.

Примітно, що на позначення земельної ділянки в її сучасному розумінні використовуються левада, садиба, присадибна ділянка, двір (дворище), колгоспний двір, домоволодіння. Зазначення таких слів та словосполучень у документах свідчить про широке використання не тільки в документах, а й у побуті, є мовною реалією конкретного періоду. Так, слово левада має значення «присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовими або іншими деревами» [3, с.263]. Садиба, у свою чергу – це «житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом становить окреме господарство» [3, с.529]. Отже, наявна в матеріалах цивільних справ, вказаних вище, Умова про обмін хатами та левадами, враховуючи, що слово хата – це «сільська житлова будівля, будинок» [6, с.835]; «житловий будинок (переважно сільський одноповерховий), домівка, господа» [3, с.645], містить фактичні дані про обмін не тільки будинками і господарськими спорудами, а й значними за площею земельними ділянками для городництва, садівництва, випасання худоби, заготівлі кормів, що в цілому свідчить про ведення селянського господарства.
Зміна використання назв земельної ділянки наступних десятиліть вносить в обіг нові терміни та терміносполучення, але не змінює внутрішню семантику цих понять або їх складових, які іноді виступають абсолютними синонімами. На підтвердження цієї тези наведемо приклад використання в документах слова двір. За Великим тлумачним словником, двір – це 1) «господарська ділянка, на якій розташовані садибні будівлі, садиба // Сільська хата або приватний міський будинок з усім господарством; 2) присадибне господарство землевласника, маєток» [3, с.116]

З огляду на реалії та політичний устрій:

Зі зміною політичного устрою та реалій ведення селянського господарства у законодавстві з’являється термін колгоспний двір – «сімейно-трудове об’єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Майно колгоспного двору належить його членам на праві
сумісної власності» [7]. Схоже значення, але безвідносно до колгоспу, фіксує лексема домогосподарство – «сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують свої кошти та витрачають їх» [8]. Пізніше законодавець конкретизує об’єкт правових відносин, називаючи його домоволодінням. Однак, значення цього слова та внутрішній зміст лише свідчить про його тотожність зі значенням слів садиба, двір (дворище), хата з левадою – «житловий будинок з прилеглою до нього земельною ділянкою та
належними йому господарськими спорудами та будівлями» [9].

Висновки

Таким чином, наявна в матеріалах цивільних справ лексика однозначно засвідчує наявність у внутрішній семантиці досліджуваних лексем поняття «земельна ділянка», яке використовується в чинному законодавстві України, а отже, доказ у цивільному провадженні є унікальним джерелом для лінгвістичних досліджень. Для юридичної галузі висновки лінгвістів мають практичне значення, оскільки розуміння лексичного значення дає можливість більш об’єктивно оцінити ситуацію по справі для прийняття справедливого рішення.

Докази в цивільному проважденні. Список використаних джерел:

1. Цивільний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]
2. Земельний кодекс України [Електронний ресурс]
3. Загнітко А.П., Щукіна І.А. Великий тлумачний словник. Сучасна
   українська мова. Донецьк, 2008. 704 с.
4. Матеріали цивільної справи № 199/2209/20 [Електронний ресурс]
5. Матеріали цивільної справи № 199/2213/20 [Електронний ресурс]
6. Словник синонімів української мови. У 2-х т. Т. 2. Київ, 2000. 960 с.
7. [Електронний ресурс]
8. [Електронний ресурс]
9. [Електронний ресурс]

EVIDENCE IN CIVIL PROCEEDINGS AS AN OBJECT OF LINGUISTIC
ANALYSIS (LEXICAL ASPECT)
Serhii S. Herasymchuk
Liubov V. Tiahlo

–